Мої враження від педагогічної практики
Якби існувала альтернативна тема типу "Чого я не хочу?", то я б написала, що перелік моїх "небажань" великий, але найбільш актуальним є те, що я не хочу, знову, у школу. І далі слідував би перелік "Чому?". Причини будуть вказані нижче, а зараз про інше.
Повернувшись після практики до університету, я відчула, що моя "півторимісячна" мрія здійснилась і, слухаючи гучні слова псевдо філантропів "Як мені сподобалось...", "Я знову хочу до школи...", утвердилась в думці - необхідно бути чесним, хоча б із собою. Не любиш - не люби, а любиш - віддавайся повністю. Зараз дехто, я маю надію, задумався.
Ліричний відступ був гарний, але, говорячи російською мовою, "пора и честь знать" - переходимо до головного. Отже, причини. Їх, звичайно, можна було б скласти в список, але говорити про всі не маю бажання - зазначу окремі, а точніше, одну. Чому не сподобалось?

Намагалась колись прочитати "Серце віддаю дітям" В. О. Сухомлинського. Цікаво було "Чому?" і "Як?". Висновок - відповіді, заради котрих я обрала цю книжку, не отримала, але склалось певне враження: можна мати менше знань ніж доктор з певної галузі знань, але велике бажання "передати"їх іншим. В собі таких поривань не помічаю. В якості співрозмовника вітаю тих, хто хоча б розуміє, про що говоримо, виявляє хоча б краплина зацікавлення в тому, що діється, а якщо він ще й має власну думку, чи відомості з певного питання, то в такому випадку йому "ціни нема". Що попередити звинувачення в тому, що ображаю "підростаюче" покоління, скажу, щовони досить розвинені, для свого віку, але зацікавлення в мене не викликають. А щоб попередити закиди збоку колег про професійну незреалізованість, то скажу, що не було (можна знайти підхід до будб-якої дитини чи колектива). Я ж говорю про більш складну проблему. Проблема пошуку себе. Життя - це нестримний потік, і кожен з нас намагається знайти свою"тиху гавань". Хтось знайшов себе у вчителюванні. Що можу сказати? - Вітаю - гарний вибір, але не для мене.