Мої враження від педагогічної практики
Якби існувала альтернативна тема типу "Чого я не хочу?", то я б написала, що перелік моїх "небажань" великий, але найбільш актуальним є те, що я не хочу, знову, у школу. І далі слідував би перелік "Чому?". Причини будуть вказані нижче, а зараз про інше.
Повернувшись після практики до університету, я відчула, що моя "півторимісячна" мрія здійснилась і, слухаючи гучні слова псевдо філантропів "Як мені сподобалось...", "Я знову хочу до школи...", утвердилась в думці - необхідно бути чесним, хоча б із собою. Не любиш - не люби, а любиш - віддавайся повністю. Зараз дехто, я маю надію, задумався.
Ліричний відступ був гарний, але, говорячи російською мовою, "пора и честь знать" - переходимо до головного. Отже, причини. Їх, звичайно, можна було б скласти в список, але говорити про всі не маю бажання - зазначу окремі, а точніше, одну. Чому не сподобалось?

Намагалась колись прочитати "Серце віддаю дітям" В. О. Сухомлинського. Цікаво було "Чому?" і "Як?". Висновок - відповіді, заради котрих я обрала цю книжку, не отримала, але склалось певне враження: можна мати менше знань ніж доктор з певної галузі знань, але велике бажання "передати"їх іншим. В собі таких поривань не помічаю. В якості співрозмовника вітаю тих, хто хоча б розуміє, про що говоримо, виявляє хоча б краплина зацікавлення в тому, що діється, а якщо він ще й має власну думку, чи відомості з певного питання, то в такому випадку йому "ціни нема". Що попередити звинувачення в тому, що ображаю "підростаюче" покоління, скажу, щовони досить розвинені, для свого віку, але зацікавлення в мене не викликають. А щоб попередити закиди збоку колег про професійну незреалізованість, то скажу, що не було (можна знайти підхід до будб-якої дитини чи колектива). Я ж говорю про більш складну проблему. Проблема пошуку себе. Життя - це нестримний потік, і кожен з нас намагається знайти свою"тиху гавань". Хтось знайшов себе у вчителюванні. Що можу сказати? - Вітаю - гарний вибір, але не для мене.

Блог"Що?!".Це питання і відповідь. Це ставлення до життя, пошук його сенсу. Це іронія. Це сарказм. Це те, про що хочеться говорити на самоті. Це карнавал думок. Це не для всіх. Це Я. Я в кожному слові. Кожне слово це Я.

Я не буду писати всі теми, що будуть розкриті в блозі, бо це не можна запланувати, я не знаю що, а точніше про що мені захочеться сказати, це імпульс. Можу зазначити лиш одне, я говоритиму про те, що мене цікавить, шо змушує мене до роздумів. Говорити я буду про сенс життя про іронію вньому. Пошук себе - пошук сенсу.

Літній день
Літній день. Саме це словосполучення віє теплом, створює певний настрій. Літо... Літо - це час наповнений "літом" ароматів-асоціацій, кольорів, дисонанс звуків.
"Літо ароматів" - болотяний "відзвук" (присмак) моря, пісок, аромат посохлого, від пекучого повітря, листя.
"Літо кольорів" має три фази: ранок, обід, вечір. Колір ранку - насичена синь неба в темній зеленувато-болотяній спокійній площині моря. Обідні кольори - це випалене небо та "криве дзеркало" неспокійного моря, що розімліло виштовхує на берег водорості, дрібні камінці. Кольори вечора жовтувато-сіре море в переливахчорного, зоряного неба - тиша.
"Літо звуків" - це гамір і тиша. Море "шшшшш" розмовляє з піском "шшшш", хвилі сперечаються зі скелями "шшшшбовсь", "шшшбовсь", а ще шурхіт крил цих "недорозвинених голубів" - чайок. Вони, "розрізаючи" простір неба, ніби плачуть, як у легенді - кричать "А-а-а". І як протилежність загальному шуму дня - спокій і, ніби витомлена тиха розмова моря, що спокійно "накочує" хвилі на берег і "плямкає" "плям-плям" зустрівши на свєму шляху перешкоду
Літо, в моєму розумінні - це БЕЗЛІЧ.