Весна - це час пробудження всього. Та чи всього? Час що оспівували великі письменники. Сором`язливість весняного ранку, чари весняної ночі. Цнотливість, несміливість перших пуп`янків на деревах. Вишневий сніг. Повітря, як подих молодості і так далі, і "бла", "бла", "бла". Природа циклічна і в цьому її перевага, на зміну спеки приходить осінній дощ, далі сніжна прохолода, а потім оновлення, оживлення, перевага перед нами - "володарями світу". Можна писати про чари весни безкінечно, але це зробили до мене і ще зроблять (я не маю сумнівів). Це гарно, чарівно,.. банально, бо є інша реальність. Подивимось на людину весною. Природа прокинулась. А ми, як я вже казала "володарі світу", невже теж прокинулись? Ні!!! Ми все ще сидимо у барлогах, як ведмеді, наші душі у вічній мерзлоті. Наші "завмерлі" душі не дають відкрити очі - ми сліпці. Ми динозаври. Ми давно відділились від природи заради прогресу, але де тепер той прогрес. Нам потрібне оновлення, нам потрібен "Всесвітній потоп", і коли залишеться "каждой твари по паре", тоді ми прозріємо, почнемо цінити те, що маємо. Так, звучить безнадіїно і дещо фаталістично, але з`являються ці думки не з пустого місця. Я спостерігаю за тим, що діється (жахаюсь), раджу теж спробувати, можливо це допоможе щось змінити. Останні десятиліття стало модним говорити про кінець світу, що наближається, але ніхто не помітив - він вже почався, ми "початки" цього кінця. Початки його в наших душах.Була свідком одного випадку, а може і не одного. І це навіть не випадки це трагедії.
Ранок. Цнотливий, легкий, весняний, чарівний,......... Світ прокинувся від нічного сну і поринає у вир повсякденної роботи. "Метушливі мурахи". Цікаво, викликає посмішку зачарування. От і маршрутне таксі. Як добре - вільне місце( то нічого, що для інвалідів). Розглядаю подорожніх - одні чоловіки. Різного віку, різних статків та професії, одним словом, чоловічий гарем. Всі посміхаються... Сонце посміхається - так гарно... Знову зупинка... Жіночка, дитинка, сумки-пакунки. "Маршрутка" рушає. Маленьке "мавпиня" висить на одій руці, іншою вана намагається знайти гроші, тримаючи сумки майже в "зубах", і при цьому хитається по авто "лавируя", як корабель у шторм, щоб не впасти... Сучасна "ідилія"... Почекайте! А де посмішки,.. де сонце? Все зникло. В "маршрутці" безликі тіні, що прискіпливо розглядають бруд на взутті (я забула, а можливо просто не помітила спочатку, на вулиці бруд після нічного дощу), інші порожніми очима , а можливо в них вони взагалі відсутні, втупившись у вікно - шукають порятунку. "Жалкие" - саме це слово підходить для відображення їхньої сутності. Вимираючий вид. Динозаври. На правах єдиного чоловіка (слово, що вже стає архаїзмом, якщо розібратися) - піднімаюсь, запрошую присісти... Нестримне бажання бігти...бігти з цього кладовища "ископаємих". Що це? Хто ми? День зіпсовано і, яка тут весна, які тут пташки, тут барабан не допоможе, щоб розбудити. Ось такі ранки,.. хай і весняні, у нас є. І що робити? Ми тяжіємо до... Та до чого!? Куди ми падаємо?
Комментариев нет:
Отправить комментарий